В пам’ять про Лисенка Андрія Юрійовича
Виконавчий комітет Чорнухинської селищної ради, друзі, однокласники Лисенка Андрія Юрійовича, земляки, звертаються до всіх жителів Чорнухинської селищної територіальної громади, які знали цю шановану людину, згадати словом чи подумки його світлу душу.
Минає 9 скорботних днів, як перестало битися серце шанованої людини, земляка, однокласника, вірного друга, прекрасного сина, батька Лисенка Андрія Юрійовича.
Лисенко Андрій Юрійович народився 22.02.1971 року в селищі Чорнухи, де і пройшло його щасливе дитинство та шкільні роки в сім’ї вчительки Людмили Олексіївни та інженера Юрія Івановича.
По закінченню школи, у 1987 році, здійснилася його заповітна мрія і він став курсантом вищого військового авіаційного училища, яке закінчив у 1992 році з кваліфікацією льотчика-інженера.
Служба в рядах Збройних Сил України розпочалася в окремому вертольотному полку м. Вапнярка Вінницької області. Звідти, в складі миротворчого контингенту, був відряджений до колишньої Югославії для підтримання миру та правопорядку.
У складних гірських умовах українські пілоти допомагали налагоджувати мирне життя, ризикуючи власним. Там Андрій отримав перший бойовий досвід. Мобільних телефонів не було, тому отримати звістку від сина батькам було дуже складно, практично неможливо.
Після повернення з Югославії, Андрій Юрійович одружився та продовжив військову службу, збагачуючи досвід та підвищуючи кваліфікацію в Бердичівській вертолітній бригаді, а пізніше в 11-ій окремій бригаді армійської авіації «Херсон».
Займав посаду командира ескадрильї, маючи звання підполковника. За високий професіоналізм та досвід користувався глибокою повагою в колі своїх побратимів.
У 2012 році в сім’ю Людмили Олексіївни та Юрія Івановича прийшло перше велике горе. Молодший брат Андрія, Олександр, теж льотчик, загинув при виконанні службових обов’язків з охорони державного кордону України зі Словаччиною. На той час це була одна із найнапруженіших ділянок кордону, де постійно затримували нелегалів та контрабандистів.
Андрій Юрійович подав рапорт і пішов у запас, на який уже, як льотчик, мав повне право. Хотів бути ближчим до сім’ї, де на той час вже підростали дві доньки, піклуватися про батьків.
Але у 2014 році, коли росія розпочала військові дії проти України, Андрій Юрійович з першого дня взявся за штурвал та піднявся в небо боронити нашу Батьківщину. Важко переживав втрати своїх побратимів, весь біль пропускав через серце.
Загибель брата, постійні перенавантаження при польотах, війна – стали причиною важкої хвороби, яка обірвала життя такої світлої, доброї, мужньої людини, сина, чоловіка, батька, брата, друга, наставника, порадника.
Більше ніколи Андрій Юрійович не зустрічатиме своїх друзів, однокласників, земляків, більше ніколи він не зустрінеться з ними. І список справ, які планував зробити Андрій Юрійович, нескінченний.
Пам’ять про Лисенка Андрія Юрійовича житиме доти, допоки житимуть ті, хто знав його. Гострий біль затихатиме з кожним днем і з певним часом зміниться на тихий смуток, а потім залишить в душі лише світлі, чисті спомини і пам’ять про надзвичайно світлу людину – Андрія. Для кожного він залишиться тим, ким він був, хоча душі наші ще довго ранитимуть слова «більше ніколи».
Рідним і близьким сили і терпіння впоратися зі страшною, непоправною втратою, а з часом жити так, щоб Андрій тішився і пишався ними у Царстві Божому.
